Платон
(427-347 до н. е.)
Платон (грец. Πλάτων) —
давньогрецький мислитель, поряд з Піфагором, Парменідом і Сократом
основоположник європейської філософії; глава філософської школи, відомої як
Академія Платона.Платон походив з аристократичної сім'ї, що брала активну
участь у політичному житті Афін (рід його батька Аристона походив від міфічного
царя Кодра; серед пращурів матері, Периктіони, законодавець Солон, один з «семи
мудреців»); після перемоги спартанців у Пелопонеській війні дядько Платона,
Хармід, став одиним із десятьох ставлеників Лісандра в Піреї у 404—403 роках,
Критій — один із «тридцятьох» тиранів у Афінах) в розпал Пелопоннеської війни,
коли Стародавні Афіни вели суперництво з аристократами Спарти за гегемонію над
еллінськими державами. При народженні названий Аристоклом на честь діда. Своє
прізвисько отримав вже у зрілому віці, що перекладається з давньогрецької мови
як «широкий». За однією з версій, Платону дали таке ім'я як синонім широких
поглядів на світ, що вирізняли великого афінянина.
Хлопчиком Платон навчався у найкращих афінських вчителів: риторику він осягав з
Діонісієм, музику — з Драконтом, гімнастикою займався з Аристоклом із Аргоса.
Деякий час слухав софіста гераклітівської орієнтації Кратила. Крім того
навчався у живописців і трагіків, оскільки останні вважались наставниками всієї
Еллади. В юні роки і сам Платон складав дифірамби богові Діонісу, захоплювався
комедіями Аристофана і Софрона, навіть складав на них епіграми. В 408 до н. е.
20-річний Платон в Афінах, де збирався брати участь у змаганнях авторів
трагедій, випадково перед театром Діоніса на схилі Акрополя почув Сократа, який
вів бесіду з афінянами. Ця зустріч перевернула його світогляд: витончені
мистецтва відійшли на другий план, поступившись місцем філософії (він навіть
спалив усі свої ранні поетичні твори), відмовився від політичної кар'єри.
Платон став одним з найбільш відданих учнів Сократа і до самої його страти
залишався в числі постійних співбесідників. Хоча сучасники відзначають, що
Платон усе життя відрізнявся крайньою сором'язливістю і замкнутістю.
Після смерті Сократа в 399 до н. е. Платон їде в Мегари до Евкліда, в якого
тепер збирались афінські сократові учні. Пізніше відправився у довгу подорож. Спочатку
387 до н. е. відвідує Південну Італію, Локри Епізефірські — батьківщину
найдавніших записаних законів Залевка (з Локр походить піфагорієць Тімей, ім'ям
якого названий знаменитий діалог Платона, подорож взагалі замислювалася
насамперед заради знайомства з піфагорійцями). На Сицилії в Сіракузах він
знайомиться з Діоном, наближеним тирана Сіракуз Діонісія I. Після повернення із
Сицилії 387 до н. е. побував у Північній Африці, в Кірені, звідки походив
математик Феодор, який свого часу навчав математиці Сократа; відвідав також
Єгипет, де вів бесіди із жрецями, навчився магії у фінікян, в Іудеї
познайомився із давніми вченнями, у Вавілоні вивчав астрономію. Мандруючи,
Платон не раз наражався на небезпеку. Одного разу навіть майже був проданий в
рабство — його викупив один з мешканців Егіни та звільнив.
Повернувшись до Афін, Платон придбав на північно-західній околиці міста будинок
із садом, де заснував свою знамениту філософську школу. Вся ця місцевість, де
колись розташовувалось святилище богині Афіни, перебувала під покровительством
героя Академа. Як свідчить легенда, останньому цю землю заповідав напівміфічний
цар Аттики Тесей. Так 385 до н. е. виникла Платонівська академія, в якій, за
задумом самого Платона, мали б виховуватись істинні мудреці, призначення яких —
управляти державою. Учні Академії навчались невідомим раніше наукам:
діалектиці, аналітиці, методології, філософії, індуктивним і дедуктивним
методам пізнання.
Із виникненням Платонівської школи відбувся переворот в глибинах грецької
цивілізації. З одного боку, Платону дорогий світ чуттєвий, споглядальний, з
іншого — він байдужий до ідеального, тієї єдиної реальності, яку душа може
пізнати тільки умоглядно. До Академії Платона, зокрема, належали: племінник
Платона Спевсіпп, що став на чолі Академії після його смерті;Ксенократ — третій
схоларх Академії; знаменитий математик і астроном — Евдокс Кнідський, що
залишався на чолі школи під час другої поїздки Платона в Сицилію. У 366 до н.
е. в Академії з'являється Аристотель і залишається до смерті Платона.
Долучившись до мудрості великих народів, Платон виріс в очах сучасників і як
наставник молоді, і як особистість. Він відмовився від сократівської іронії та
звички ходити вулицями, починаючи розмови із першим перехожим. Водночас він не
перейняв зверхності піфагорійців з їхніми суворими правилами не допускати до
себе сторонніх. Доброзичливість Платона була настільки притягуючою, що учнями
Академії ставали й жінки, переодягнені у чоловічий одяг. Заняття в Академії
двічі переривались у зв'язку із поїздками до Сицилії на прохання Діона
Сіракузького в 367—366 і 361 роках до н. е. Прагнучи привнести мудрий початок в
політику, перевірити свою теорію на практиці, 60-річний філософ намагався
реформувати державну владу за допомогою філософії. Саме так було в Сіракузах:
спочатку за правління Діонісія Старшого, а потім — Діонісія Молодшого. Проте
спроби Платона залишились марними, і він переконався, що тиранія назавжди
залишиться глухою до філософії.
Залишок життя Платон присвятив філософським та науковим заняттям в Академії та
роботі над своїми «Діалогами». Помер Платон в 347 до н. е. у віці восьмидесяти
років, в день свого народження. Його поховали в саду Академії. Значення Платона
та його вплив на світову філософію підкреслив англійський філософ і математик
20 століття Альфред Вайтхед: «Найбільш надійна характеристика європейської
філософії полягає в тому, що вона являє собою лише низку приміток до Платона.».
Комментариев нет :
Отправить комментарий